Забезпечує її адаптивність до різноманітних застосувань у

Раздел реестра Сокращенное Краткое описание обозначение HKEY_CLASSES_ROOT HKCR Хранящиеся здесь сведения обеспечивают запуск необходимой программы при открытии файла с помощью проводника. Этот раздел содержит связи между приложениями и типами файлов, а также информацию об OLE (встраиваемые связанные объекты) HKEY_CURRENT_USER HKCU . Содержит ссылку на определенный подраздел HKEYJJSERS. Настройки соответствуют текущему, активному пользователю, выполнившему вход в систему Стандартные разделы нельзя ни удалить, ни переименовать. Некоторые разделы реестра являются временными и не сохра­няются в файлах. Операционная система создает и хранит такие разделы только в оперативной памяти, поэтому они явля­ются временными по своей природе. Система создает времен­ные разделы каждый раз при начальной загрузке. Например, HKEY_LOCAL_MACHINE \HARDWARE — раздел реестра, который хранит информацию по физическим устройствам и назначен­ным им ресурсам. Распределение ресурсов и аппаратная иден­тификация компонентов происходят каждый раз при загрузке системы, поэтому логично, что эти данные не записываются на диск. ^ Типы данных, используемых в реестре Windows XP Тип данных Краткое описание REG_BINARY Двоичные данные. Большинство сведений об аппаратных компонентах хранится в виде двоичных данных и выводится в редакторе реестра в шестнадцатеричном формате REG_DWORD Целые числа размером в 4 байта. Многие параметры служб и драйверов устройств имеют этот тип и отображаются в двоичном, шестнадцатеричном или десятичном форматах REG_EXPAND_SZ Строка данных переменной длины REG_MULTI_SZ Многострочный текст. Этот тип, как правило, имеют списки и другие записи в формате, удобном для чтения. Записи разделяются пробелами, запятыми или другими символами REG_SZ Текстовая строка фиксированной длины REG_FULL_DESCRIPTOR Последовательность вложенных массивов, разработанная для хранения списка ресурсов оборудования или драйверов ^ Файлы реестра Напомним, что куст — это раздел реестра, отображаемый как файл на жестком диске. Хотя не вся информация из некото­рых подразделов кустов хранится на диске, все же самые важ­ные данные содержатся в файлах. Файлы реестра Имя файла Куст реестра Windows XP ^ SAM HKEY_LOCAL_MACHINE\SAM SECURITY HKEY_LOCAL_MACHINE\Security Software HKEY_LOCAL_MACHINE\Software System HKEY_LOCAL_MACHINE\System Default HKEY_USERS\DEFAULT Ntuser.dat HKEY_CURRENT_USER По умолчанию почти все файлы кустов: Default, SAM, Security, Software и System — сохраняются в папке %SystemRoot%\ System32\Config. Папка %SystemRoot%\Profiles содержит настройки для каждого пользователя компьютера. Список файлов реестра Windows XP можно увидеть в разделе реестра HKEY_LOCAL_MACHINE\ System\CotnrolSet\Control\HiveUst\. При начальной загрузке к это­му разделу обращается служба Configuration Manager, чтобы проинициализировать все основные разделы реестра Білет №14 1. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках. ^ 2.1 Магнітні дискові накопичувачі Основні внутрішні елементи дисковода - дискетна рама, двигун, шпинделя, блок головок з приводом і платня електроніки. ^ Двигун, шпинделя, - плоский багатополюсний, з постійною швидкістю обертання 300 об/мин. Двигун приводу блоку головок - кроковий, з черв'ячною, зубчатою або стрічковою передачею. Для пізнання властивостей дискети на платні електроніки біля переднього торця дисковода встановлено три механічних нажимних датчики: два - під отворами захисту і щільності запису, і третій - за датчиком щільності - для визначення моменту опускання дискети. Дискета, що вставляється в щілину, потрапляє всередину дискетної рами, де з неї зрушується захисна шторка, а сама рама при цьому знімається із стопора і опускається вниз - металеве кільце дискети при цьому лягає на вал двигуна, шпинделя, а нижня поверхня дискети - на нижню головку (сторона 0). Одночасно звільняється верхня головка, яка під дією пружини притискається до верхньої сторони дискети. На більшості дисководів швидкість опускання рами ніяк не обмежена, із-за чого головки завдають відчутний удару по поверхнях дискети, а це сильно скорочує термін їх надійної роботи. У деяких моделях дисководів (Teac, Panasonic, ALPS) передбачений сповільнювач-мікроліфт для плавного опускання рами. Для продовження терміну служби дискет і головок в дисководах без мікролифта рекомендується при вставлянні дискети притримувати пальцем кнопку дисковода, не даючи рамі опускатися дуже різко. Hа валу двигуна, шпинделя, є кільце з магнітним замком, який на початку обертання двигуна щільно захоплює кільце дискети, одночасно центруючи її на валу. У більшості моделей дисководів сигнал від датчика опускання дискети викликає короткочасний запуск двигуна з метою її захоплення і центрування. Рис.1 Дисководи 3.55 і 5.25. дюйма Дисковод з'єднується з контролером за допомогою 34-дротяного кабелю, в якому парні дроти є сигнальними, а непарні - загальними. Загальний варіант інтерфейсу передбачає підключення до контролера до чотирьох дисководів, варіант для IBM PC - до двох. У загальному варіанті дисководи підключаються повністю паралельно один одному, а номер дисковода (0..3) задається перемичками на платні електроніки; у варіанті для IBM PC обидва дисководи мають номер 1, але підключаються за допомогою кабелю, в якому сигнали вибору (дроти 10-16) перевернуті між роз'ємами двох дисководів. Іноді на роз'ємі дисковода віддаляється контакт 6, що грає в цьому випадку роль механічного ключа. Інтерфейс дисковода достатньо простий і включає сигнали вибору пристрою (чотири пристрої в загальному випадку, два - у варіанті для IBM PC), запуску двигуна, переміщення головок на один крок, включення запису, «считываемые/записываемые» дані, а також інформаційні сигнали від дисковода - почало доріжки, ознака установки головок на нульову (зовнішню) доріжку, сигнали з датчиків і т.п. Вся робота по кодуванню інформації, пошуку доріжок і секторів, синхронізації, корекції помилок виконується контролером. ^ 2.1.1 Гнучкі диски. Дискета або гнучкий диск - компактний низько швидкісний малій місткості засіб зберігання і перенесення інформації. Розрізняють дискети двох розмірів: 3.5”, 5.25”, 8” (останні два типи практично вийшли з вживання). Рис.2 3.5” дискета 5.25” дискета Конструктивно дискета є гнучким диском з магнітним покриттям, ув'язнений у футляр. Дискета має отвір під шпиль приводу, отвір у футлярі для доступу головок записи-читання (у 3.5” закрито залізною шторкою), виріз або отвір захисту від запису. Крім того 5.25” дискета має індексний отвір, а 3.5” дискета високої щільності - отвір вказаної щільності «высокая/низкая». 5.25” дискета захищена від запису, якщо відповідний виріз закритий. 3.5” дискета навпаки - якщо отвір захисту відкрито. В даний час практично тільки використовуються 3.5” дискети високої щільності. Рис.3 Структури дискети 3.5 Для дискет використовуються наступні позначення: - SS single side - односторонній диск (одна робоча поверхня). - DS double side - двосторонній диск. - SD single density - одинарна щільність. - DD double density - подвійна щільність. - HD high density - висока щільність. Накопичувач на гнучких дисках принципово схожий на накопичувач на жорстких дисках . Швидкість обертання гнучкого диска приблизно в 10 разів повільніше, а головки торкаються поверхні диска. В основному структура інформації на дискеті, як фізична так і логічна, така ж як на жорсткому диску. З погляду логічної структури на дискеті відсутня таблиця розбиття диска. 2. Типи системних блоків. В частности, принято разделять корпуса на так называемые «башенные» (Tower), в которых системная плата размещена вертикально, и «настольные» (Desktop), где шасси расположено горизонтально. Башенные конструкции в зависимости от раз­меров (объема корпуса) подразделяют на Big Tower, Middle (Midi) Tower и Slim Tower. Настольные модели могут иметь формат Slim, отличающийся малой высотой. В последнее время набирают популярность корпуса минимально возможного раз­мера для Bаrеbоnе-систем, выполненные под системные платы специальных форматов (например, ITX компании VIA). Также вызывают интерес корпуса, дизайн которых стилизован под бытовую радиоэлектронную аппаратуру. Обычно их называют Home Theater Case. Помимо шасси, обеспечивающего монтаж системной платы, корпус должен быть оснащен отсеками для размещения нако­пителей форматов 3,5 и 5,25 дюйма. На этом обязательные тре­бования практически заканчиваются и каждый производитель волен по-своему модифицировать классическую конструкцию корпуса. ^ Параметры качества корпуса Основным параметром, определяющим качество корпуса, является толщина металла несущей рамы, шасси системной платы, а также стенок (кожуха). Если шасси сделано из доста­точно толстого металла, то резко снижается уровень излучае­мого шума и практически отсутствует вибрация. Такие каче­ства обеспечивают корпуса с толщиной металла не менее 0,8 мм. Известные фирмы, специализирующиеся на изготов­лении корпусов, обычно делают их из металла толщиной 1 мм. Дешевые корпуса (ценой 25-30 долларов) изготавливают из стали толщиной 0,5-0,6 мм (практически из жести), поэтому их стенки легко прогибаются и могут входить в резонансную вибрацию с вентиляторами блока питания или процессора. У дешевых моделей края шасси часто не обрабатываются — при монтаже вполне можно порезать руку. Более качественные корпуса имеют шасси с обработанными гладкими краями, ино­гда даже покрашенные. Корпус не должен пропускать наружу электромагнитное излучение, мешающее внешним устрой ствам и бытовой электронике. Очевидно, что множество элек­тронных и электрических компонентов внутри компьютера непрерывно «фонят» в самом широком спектре. Если разра­ботчиками корпуса не приняты специальные меры подавления помех, рядом с компьютером нельзя ставить другие электрон­ные приборы. В спецификации на корпус (паспорте) обязательно должна быть отметка о соответствии американскому стандарту FCC Class В на величину излучения от офисных и домашних компьютеров. Достаточно дорогие качественные корпуса часто изнутри покрыты пермаллоем — материалом, не пропускаю­щим низкочастотные электромагнитные излучения. Для домашнего применения это, пожалуй, будет излишеством. В дешевых корпусах стенки шасси обычно делают заодно с крышкой, то есть получается П-образная конструкция, кото­рую неудобно снимать и монтировать обратно. Лучше выбирать корпус со съемными боковыми панелями и съемным шасси системной платы. Для быстрого снятия стенки вместо тради­ционных винтов часто применяют винты с головкой в насечках (барашек) или замки-защелки. Это позволяет обходиться вообще без отвертки. На лицевой стороне корпуса должны находиться как минимум две кнопки: включения питания (POWER) и перезагрузки (RESET). К их конструкции следует приглядеться повнима­тельней. Например, совсем плохо, если кнопки одинаковые: одного диаметра и цвета, к тому же расположены близко друг от друга. Кнопка POWER должна выделяться цветом и разме­ром, лучше, если она чуть утоплена. Кнопка RESET должна быть мелкой и утопленной достаточно глубоко, чтобы исклю­чить ее непреднамеренное нажатие. Блок питания обычно размещают в верхней части корпуса, а ниже его располагается системная плата. В достаточно высо­ких корпусах блок питания полностью помещается над систем­ной платой, так что их проекции на боковую стенку не пересе­каются. В более низких корпусах (39 см и ниже) указанные проекции частично пересекаются, так как блок питания повер­нут на 90° относительно продольной оси. Поэтому такие кор­пуса несколько шире обычных. В результате на системной плате под блоком питания будет находиться гнездо процессора. Таким образом, для доступа к процессору нужно сначала демонтировать блок питания Некоторые модели качественных корпусов имеют отверстие на лицевой панели и посадочное гнездо изнутри для монтажа ин­фракрасного приемопередатчика интерфейса IrDA, а также порты USB. Такой корпус следует выбирать, если вы планиру­ете широко использовать ИК-устройства, мышь, клавиатуру, джойстик с разъемами USB. Спецификацией РС2001 ограничивается уровень шумов, изда­ваемых компьютером при работе. Считается, что основную долю в шумы вносит вентилятор системного блока питания. Сегодня у «обычных» блоков питания уровень шума составля­ет около 40 дБ, а у «малошумящих» 33-35 дБ. Применением специальных мер удается понизить уровень шума до 25 дБ (например, в блоках питания фирмы Zalman). Если вы уже сей­час хотите работать с «бесшумным» компьютером, обратите внимание на корпуса и вентиляторы от Elan Vital. Фирма при­меняет двухрядные металлические подшипники, использует технологию Whispler (перенаправление потока воздуха и регу­лирование оборотов вентилятора) для максимального сниже­ния шумов. Кроме того, корпуса отличаются изысканным дизайном. Білет №15 1. CD-приводи. Компакт диски, CD-R, CD-RW. CD-ROM (функціонально відповідає ПЗП, тому і ROM), дисководи WORM (Write Once Read Many times) і останній, відомий під іменами перезаписуваний оптичний CD-RW (ReWritable). Музичні оптичні компакт-диски прийшли на зміну вініловим в 1982 році - приблизно в той же час, коли з'явилися перші персональні комп'ютери фірми IBM. Ці пристрої з'явилися результатом плідної співпраці двох гігантів електронної промисловості - японської фірми Sony і голландської Philips. Строго певна місткість компакт-дисків пов'язана з такою цікавою історією. Виконавчий директор фірми Sony Акио Моріта вирішив, що компакт-диски повинні відповідати запитам виключно любителів класичної музики - не більше і не менше. Після того, як група розробників провела опит, з'ясувалося, що найпопулярнішим класичним твором в Японії в ті часи була 9-а симфонія Бетховена, яка тривала 72-73 хвилини. Тому було вирішено, що компакт-диск повинен бути розрахований саме на 74 хвилини звучання, а точніше, на 74 хвилини і 33 секунди. Так народився стандарт, відомий як “Червона Книга” (Red Book). Коли 74 хвилини перерахували в кілобайти, вийшло 640 Mb. Фахівці ж Philips визначили мінімальні вимоги до якості запису звуку і регламентували, наприклад, такі характеристики аудіо компакт-дисків, як їх розмір, метод кодування даних і використання єдиної спіральної доріжки. Дві вищеназвані фірми зіграли також провідну роль при розробці першої специфікації цифрових компакт-дисків - так званої “Жовтої Книги” (Yellow Book), або просто CD-ROM. Вона послужила основою для створення компакт-дисків з комплексним представленням інформації, тобто здатних зберігати не тільки звукові, але і текстові і графічні дані (CD-Digital Audio, CD-DA). При цьому привід, читаючи заголовок диска, сам визначав його тип - аудио- або цифрові дані. У цьому форматі, проте, не регламентувалися логічні і файлові формати компакт-дисків, оскільки рішення даних питань було повністю віддано на відкуп фірмам-виробникам. Це, зокрема, означало, що компакт-диск, відповідний вимогам “Жовтої Книги”, міг працювати тільки на конкретній моделі накопичувача. Таке положення справ, особливо у зв'язку з великим комерційним успіхом компакт-дисків, зрозуміло, не могло задовольнити виробників подібних пристроїв. У загальних інтересах необхідно було терміново знайти компроміс. Саме тому другим стандартом де-факто для цифрових компакт-дисків стала специфікація HSG (High Sierra Group), або просто High Sierra. Цей документ носив, взагалі кажучи, рекомендаційний характер і був запропонований основними виробниками цифрових компакт-дисків з метою забезпечити хоч би деяку сумісність. Дана специфікація визначала вже як логічний, так і файловий формати компакт-дисків. Створена специфікація виявилася настільки привабливою, що стандарт ISO-9660 (1988 рік) для цифрових компакт-дисків, у принципі співпадав з основними положеннями HSG. Відмітимо, що всі компакт-диски, відповідні вимогам стандарту ISO-9660, який визначає їх логічний і файловий формати, є сумісними один з одним. Зокрема цей документ визначає, яким чином знайти на компакт-диску його вміст (Volume Table Of Contents, VTOC). Базовий формат, запропонований в HSG-специфікації, багато в чому нагадував формат флоппі-диску. Як відомо, системна доріжка (трек 0) будь-якої дискети не тільки ідентифікує сам флоппі - диск (його щільність, тип використовуваної ОС), але і зберігає інформацію про те, як він організований по директоріях, файлах і піддиректоріях. Ініціююча доріжка даних на компакт-диску починається із службової області, необхідної для синхронізації між приводом і диском. Далі розташована системна область, яка містить відомості про структуризацію диска. У системній області знаходяться також директорії даного тому з покажчиками або адресами інших областей диска. Істотна відмінність між структурою компакт-диска і, наприклад, дискетою полягає в тому, що на CD системна область містить пряму адресу файлів в піддиректоріях, що повинно полегшити їх пошук. Міжнародний стандарт ISO-9660 описує файлову систему на CD-ROM. ISO-9660 першого рівня нагадує файлову систему MS-DOS: імена файлів можуть містити до 8-ми символів, розширення імені файлу (що складаються з 3-х символів) відділяється від імені файлу крапкою. Імена файлів не можуть містити спеціальних символів (“~”, “-”, “+”, “=”). При іменуванні файлів використовуються символи тільки верхнього регістра, цифри і символ “_”. Імена каталогів не можуть мати розширень. Кожен файл має версію; номер версія відділяється від розширення символом “;”. Каталоги можуть мати вкладеності 8. Стандарт ISO-9660 другого рівня дозволяє використовувати в іменах файлів до 32 символів, накладаючи описані вище обмеження. Диски, створені із застосуванням такого стандарту, не можуть використовуватися у ряді ОС, у тому числі і MS-DOS. Специфікація CD-I (Interactive) була запропонована в 1988 році. Цей стандарт визначав використання дискового плеєра без підключення його до комп'ютера. Пристроєм відображення в даному випадку повинен був стати, наприклад, звичайний телевізор. Зрозуміло, що використовувався і його стандартний звуковий канал. Окрім цього, CD-I пропонувала декілька рівнів якості відтворення аудио- і графічної інформації. Дана специфікація викладена в “Зеленій Книзі” (Green Book). Відмітимо, що так звані CD-I-Ready-диски є якійсь сумішшю між аудио-CD (Red Book) і мультимедіа-диск (Green Book). Таким чином, на аудіоплеєрі прослуховується тільки звукова інформація, а на пристрої CD-I відтворюється вся разом. Стандарт CD-ROM XA був створений в 1990 році зусиллями фірм Microsoft, Philips і Sony як “міст” між CD-ROM і CD-I. Таким чином, ХА-ДИСК міг відтворюватися на CD-R плеєрі або приводі, що відповідає стандарту Yellow Book (при використанні спеціального програмного забезпечення). Формат специфікації CD-ROM XA сумісний зверху вниз з форматами, рекомендованими High Sierra і ISO-9660. Проте в новій специфікації закладено вже значно більше можливостей. По-перше, формат ХА дозволяє здійснювати багато сеансовий запис на диск. По-друге, основною відмітною особливістю приводів CD-ROM ХА є так звана техніка чергування (interleaving). Специфікація ХА дозволяє одночасно зберігати на диску графічні, текстові і звукові дані, причому графіка може включати як стандартні картинки і анімацію, так і повнооб'ємне відео (full-motion). Іншою відмітною особливістю специфікації ХА є стиснення звукових даних, що дозволяє зберігати на одному диску до декількох годин аудіоінформації замість звичайних 74-х хвилин. До речі, саме із-за стиснення мінімальна швидкість передачі інформації не повинна бути менше 150 Кбайт/с. Ще одна специфікація, прийнята в 1991 році і викладена в “Оранжевих Книгах” (Orange Books), відноситься до записуваних і дисків які стираються. У першій книзі йдеться про магнітооптичні диски (CD-MO), які допускають як стирання, так і перезапис інформації. Друга книга присвячена накопичувачам з одноразовим записом типу WORM. До подібних накопичувачів відносяться пристрої, специфікації CD-ROM XA, що відповідають, наприклад. У 1993 році була анонсована ще одна книга - White Book (“Біла”). У її створенні взяли участь JVC, Matsushita, Philips і Sony. У цьому документі визначалися основні параметри видео-СД - компакт-диска, на якому можна було зберігати 72 хвилини високоякісного відео разом із стереозвуком. Зберігання даних на видео-CD базується на методі стиснення інформації, званому MPEG (Motion Picture Experts Group). Видео-CD можуть відтворюватися на спеціальних видео-CD-плеєрах, CD-I-плеєрах із спеціальним картріджом “Digital Video”, а також на комп'ютері із спеціальною платнею MPEG-декодера і приводом CD-ROM. Специфікація White Book є в даний час ідеальним засобом для зберігання цифрового відео - це єдиний стандартний шлях відтворення відео на мультимедіа - PC. Після ухвалення специфікації White Book були переглянуті і перероблені з її обліком перші версії стандарту Green Book. Мир цифрового відео став належати “Білій Книзі”. В кінці 1994 роки були анонсовані так звані музичні мультимедіа-компакт-диски. Ця специфікація носить назву CD Plus. Подібні диски містять дві частини, одна з яких - аудіо, а інша - CD-ROM. Записану музику можна прослуховувати на аудіоплеєрі, а доступ до мультимедіа-інформація (і музиці) можливий на приводі, підключеному до ПК. Отже, були розглянуті практично всі найбільш поширені формати зберігання даних на CD-ROM. Як вже було сказано, відмітною особливістю всіх цих форматів є їх відмінність від файлової системи, використовуваної в MS-DOS. Таким чином, для доступу до даних, що зберігаються на CD-ROM, необхідне перетворення форматів. Для цих цілей фірма Microsoft випустила спеціальний драйвер, який називається Microsoft CD Extention (mscdex.exe). Він входить в комплект постачання MS-DOS, а також поставляється практично зі всіма приводами CD-ROM.

Похожие:

Закон україни Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у...