Забезпечує її адаптивність до різноманітних застосувань у
Скачать 4.41 Mb.
|
| ^ Користувачі, що активно працюють з компакт-дисками, знають, наскільки різноманітні і важко сумісні різні види цих дисків. Нічого дивовижного. Стандарти де-факто на різні види дисків приймалися часто в конкурентній боротьбі. З DVD все може бути по-іншому: цей пристрій представляється чи не єдиним високотехнологічним технічним рішенням останніх десятиліть, стандарти якого обговорюються такою значною групою виробників (до альянсу увійшло більше 10 найбільших корпорацій). Як і стандарти на CD, вимоги до DVD викладені в "книгах". Але, на відміну від вже знайомих нам "кольорових книг", ці "впорядковані за абеткою". Зараз обговорюються п'ять книг - від "А" до "Е". Книга може містити до трьох частин. При цьому, в першій частині описуються фізичні специфікації, в другій - файлова система, а в третин - застосування. Перші три книги визначають, відповідно, ROM, Video і Audio DVD, використовуючи однаковий фізичний формат носія, який виготовляється "штампуванням", і файлову систему. Файлова система цих стандартів перехідна (UDF-Bridge). Вона забезпечує комбінацію можливостей CD-ROM файлової системи ISO-9660 і нової системи Universal Disk Format - UDF, розробленої Optical Storage Technology Association (OSTA) і що реалізовує рекомендації ISO/IEC 13346. Два інші стандарти D і Е розповсюджуються на записувані (DVD-R (recordable) або інакше DVD-WO (write once)) і перезаписувані (DVD-RAM, DVD-W (rewritable) або інакше DVD-E (erasable)) диски. На відміну від CD, диски DVD народжуються відразу з можливістю запису, і навіть перезапису інформації. Проте ці стандарти найменше сталі. Особливо слід сказати про сумісність вже існуючими дисками. Така сумісність стандартами явно не потрібний. Проте переважна більшість виробників готують пристрої здатні прочитувати CD-ROM за рахунок використання спеціально сконструйованої оптичної головки, можливістю перенастроювання, що володіє, або навіть за рахунок установки додаткового об'єктиву. Отже, що таке DVD? Це - носії інформації. які мають такі ж розміри, як і компакт-диски, але володіють дуже великою місткістю - від 4,7 до 17 GB, залежно від формату. Останнє значення майже в 25 разів більше максимальної місткості компакт-дисків, що становить 682 MB, і всього кілька років тому здавалося немислимим. Проте технологія DVD має вразливі місця. Наприклад, вже згадана проблема, пов'язана із стандартами і засобами захисту від копіювання. Проте, потреба користувачів в пристроях зберігання інформації місткістю в декілька гігабайт, швидше за все, переважить, тому з великою вірогідністю можна стверджувати, що успіх технологіям DVD-ROM, DVD-Recordable (DVD-R) і DVD-RAM гарантований. Додаткова пам'ять ніколи не перешкодить. Декілька мегабайт пам'яті для мультимедіа - застосування - всього лише, до того ж все більше компаній поставляють документи, бази даних і різне ПО на дисках CD-ROM. Забезпечувана технологією DVD-ROM висока щільність запису дозволяє умістити на одному цифровому відеодиску дані, які займають декілька дисків CD-ROM. Крім того, вона забезпечує високу продуктивність. Наприклад, популярний в США електронний телефонний довідник PhoneDisc PowerFinder USA, 112 млн. телефонних номерів, що містять, використовує шість дисків CD-ROM, і навіть за наявності пристрою для їх зміни доступ до потрібної інформації відбувається досить поволі. Але вийшла нова версія цього продукту на диску DVD, який цілком вмішає всю згадану базу даних розміром 3,7 Gb, причому ще і залишається вільне місце. Нова технологія напевно припаде до душі і розробникам мультимедіа-застосування, адже для розміщення всієї вхідної в застосування реалістичної графіки, відеокліпів і стереофонічних звукових фрагментів одного диска CD-ROM вже недостатньо. В той же час, наприклад, розроблена компанією Sierra гра Phantasmagoria, що займає сім дисків CD-ROM, легко уміщається на одному DVD-ROM. Для досягнення високої щільності запису в дисках DVD використовуються чотири методи. Перші два грунтуються на більш довершеній техніці виробництва дисків і застосуванні лазерів з меншою довжиною хвилі. Компакт-диски і DVD зберігають дані у формі мікроскопічних поглиблень. що позначають двійкові нулі і одиниці. У компакт-дисках мінімальна довжина поглиблення складає 0.834 мк, а в DVD - 0,4 мк. Це дозволяє при виробництві дисків розміщувати виїмки компактніше. Крім того, спіральна доріжка, що містить дані, в дисках DVD має крок 0,74 мк. а в компакт-дисках він досягає 1,6 мк. Для прочитування інформації з DVD використовується червоний лазер з довжиною хвилі від 635 до 650 їм. дисководи ж CD-ROM оснащені інфрачервоним лазером з довжиною хвилі 780 їм. Реалізовані в дисководах DVD діоди на основі червоного лазера аналогічні діодам. широко використовуваним в пристроях для прочитування штрихового коду. Зменшення розмірів поглиблень і кроку спіральної доріжки сприяло збільшенню місткості дисків майже в сім разів: від 632 Mb в компакт-дисках до 4.7 GB в DVD. Пам'ятаючи про постійно зростаючі вимоги до пристроїв масової пам'яті, компанії-розробники DVD (серед яких особливо слід виділити Philips, Sony, Toshiba і Matsushita) пішли ще далі: вони пропонують двошарові і двосторонні диски. Найбільш вражаючою технологією є використання для запису інформації двох шарів. Традиційно всі компакт-диски і DVD складаються з одного шару матеріалу (звичайне це алюміній), що відображає, на який нанесена вуглецева плівка, що містить згадувані вище поглиблення (polycarbonate substrate). Промінь лазера відображається від цього шару і потрапляє на фотодетектор. У двошарових же дисках DVD поверх шару, що відображає, нанесений напівпрозорий шар і різні лазери в дисководах DVD забезпечують прочитування інформації з кожного з цих шарів. Такий підхід дозволяє збільшити місткість диска майже в два рази: шар, що відображає, забезпечує 4.7 Gb. а напівпрозорий - 3.8 Gb (місткість менше із-за тієї, що нижчої від ображаючої можливості даного шару). Таким чином, повна місткість диска складає 8,5 GB, а не 9,4 GB. Проте якщо і цього недостатньо, можна зберігати дані на обох сторонах диска. Двосторонні диски складаються з двох вуглецевих плівок для зберігання даних, що знаходяться по обох сторонах шару, що відображає, поверх яких може бути нанесено ще і по напівпрозорому шару. Можлива також ситуація, коли одна сторона містить один, а інша - два що відображають шару. Таким чином, місткість двосторонніх DVD може досягати від 9,4 до 17 GB. Правда, такі диски мають і деякі недоліки. В той час, як мітки на звичайних дисках непрозорі для променя лазера, двосторонні диски DVD вимагають використання спеціальних голографічних міток. Крім того, двосторонні диски DVD чутливіші до пошкоджень поверхні, оскільки в них як вуглецева плівка, так і що відображають шари тонше. Тепер, коли є можливість використання одно- і двосторонніх, а також одно- і двошарових дисків, виникає необхідність принаймні в п'яти фізичних форматах. Але і це ще не все. Очікується поява дисків DVD-R. Ідейно вони подібні CD-R, в яких замість вуглецевої плівки використовується шар органічного фарбника. Запис проводиться шляхом випалювання отворів в цьому шарі. Правда, із-за деяких обмежень, зв'язаних із застосуванням фарбника, місткість односторонніх дисків DVD-R менше, ніж DVD-ROM (близько 4 GB в порівнянні з 4,7 GB). Крім того, подібна технологія не підходить для створення двошарових дисків. У DVD-RAM для забезпечення можливості багатократного перезапису використовуватиметься матеріал, в якому одночасно можуть співіснувати дві фази (rewritable phase-change material). Місткість цих дисків буде ще менша, ніж DVD-R - приблизно 2,6 GB з розрахунку на одну сторону. Як затверджує Арьен Боумен (Arjen Bouwman), директор по маркетингу DVD компанії Philips, можливість створення двошарових дисків DVD-RAM існує, проте перші такі диски все ж таки будуть одношаровими. Окрім дисків діаметром 120 мм, стандартом DVD також передбачена перспектива виготовлення дисків і діаметром 80 мм. Не дивлячись на те. що їх місткість майже на 70% менше. вони можуть знайти широке застосування в мобільних системах. Як і свої 120-міліметрові побратими. вони можуть бути одно - або двосторонніми, одно - або двошаровими. з можливістю одноразового запису або перезаписуваними. Зараз обговорюється можливість створення дисководів DVD, що забезпечують читання інформації з постійною кутовою швидкістю і постійною лінійною швидкістю. В даний час стандартами на компакт-диски і DVD для підтримки постійної швидкості побітового прочитування інформації передбачені дисководи з постійною лінійною швидкістю. У них швидкість обертання диска у міру переходу до внутрішніх (коротшим) доріжок поступово збільшується. В той же час в дисководах з постійною кутовою швидкістю лінійна швидкість елементу диска залежить від того, на якій відстані від центру він знаходиться. Тому при переміщенні до внутрішніх доріжок швидкість побітового прочитування інформації зменшуватиметься, проте швидкість доступу при цьому збільшиться, оскільки диск не треба буде розгонити або гальмувати при перемиканні з однієї доріжки на іншу. Це вигідно при роботі із застосуваннями, що інтенсивно звертаються до диска, наприклад з базами даних. Ще одним форматом є гібрид СD/DVD. У цьому диску напівпрозорий шар DVD може бути розміщений поверх шару CD, що повністю відображає. Тонший шар DVD (завтовшки 0,6 мм) буде практично прозорим для існуючих дисководів CD-ROM і CD-плеєрів, інфрачервоні лазери яких забезпечать прочитування інформації з внутрішнього шару CD завтовшки 1,2 мм. Такий гібридний диск може використовуватися в дисководах обох типів. ^ Можливо навіть створення універсальних дисководів CD/DVD, хоча це і не передбачено стандартом DVD. Замість того. щоб використовувати при цьому два лазери (червоний і інфрачервоний), компанія Mitsubishi пропонує поміщати на шляху лазерного променя дві різні лінзи, змінюючі довжину хвилі випромінювання від 635 до 780 нм. Ще одне оригінальне рішення пропонує компанія Matsushita. Ідея його полягає в тому, щоб пропускати промінь лазера через несферичну лінзу із спеціального скла (aspheric molded-glass lens), на поверхню якої нанесена специфічна голографічна картина. Завдяки явищу дифракції довжина хвилі випромінювання змінюється залежно від того, з якого диска - CD або DVD - прочитується інформація (мабуть, в обох випадках використовуються явища нелінійної оптики, по скільки тільки вони дозволяють змінювати довжину хвилі випромінювання). Так, якщо ви уважно вивчите будову одностороннього DVD, то напевно звернете увагу, що він, як і двосторонній диск, містить дві вуглецеві плівки, розділені шаром матеріалу, що відображає, при цьому одна з них абсолютно не використовується. Це є результатом того, що альянс Toshiba-Time Wamer відстоював двосторонні диски. Товщина однієї плівки рівна 0,6 мм, а товщина двох скріпляючих плівок — відповідно 1,2 мм. Використовувати ж єдину плівку завтовшки 1,2 мм неможливо із-за того. що лазер розрахований на читання даних "на глибині" саме 0,6 мм. Таким чином, односторонній диск повинен мати дві плівки завтовшки 0,6 мм кожна, хоча тільки одна з них є корисною. Що ж до Sony і Philips, то свою позицію вони підкріплювали наступними аргументами: по-перше, виробництво дисків з скріпляючими плівками обходиться дорожче, по-друге, при використанні двосторонніх дисків їх доводиться перевертати уручну. Звичайно, можна для кожної сторони пристосувати окремий лазер, але це майже в два рази збільшило б вартість і складність дисковода DVD. Більш того, в цьому випадку розміри його будуть настільки великі, що він навряд чи поміститься в стандартному кублі дисковода. В той же час представники Toshiba і Time Warner стверджують, що технологія того, що скріпляє плівок цілком закінчена (вона вже застосовується декілька років при виробництві 12-дюймових лазерних відеодисків) і що двосторонні диски DVD мають велику місткість. Кінець кінцем, останній аргумент є вирішальним. На щастя, обидві сторони виробили згоду з приводу логічного формату. До справжнього моменту йшлося про фізичні формати, тобто про фізичні методи зберігання даних на диску. В той же час логічний формат визначає структуру файлів на диску. Всі диски DVD відповідатимуть стандарту Universal Disk Format (UDF), що є частиною методу обміну даними стандарту ISO-13346. Стандарт UDF полегшує створення дисків, які можуть використовуватися при роботі з декількома операційними системами) включаючи DOS, Windows OS/2, MacOS і UNIX. Коли в цих ОС буде підтримка UDF (за допомогою нових драйверів або розширень), вони зможуть розпізнати будь-який диск DVD. Фактично UDF "абстрагує" такі специфічні особливості операційних систем, як угоди про імена файлів, побайтову структуру (byte ordering). Звичайно, виконувані програми працюватимуть тільки під управлінням якоїсь однією ОС проте дані можна переносити з однієї платформи на іншу. Слід зазначити, що навіть якщо спочатку підтримка стандарту UDF буде забезпечена не у всіх операційних системах, перші диски DVD-ROM могли б стати своєрідною перехідною ланкою, оскільки на них можна розмішати файлові структури UDF, що відносяться до одних і тих же даних, і ISO-9660 (стандарт для дисків CD-ROM). Відеоплеєри DVD зможуть розпізнавати тільки диски, відповідні спеціальному "підстандарту" UDF, а саме Micro UDF. По суті, це той же UDF, але їм передбачено, що відеоплеєри шукають потрібні файли в сигнальному каталозі. Це дозволяє розробникам розміщувати на одному диску як відео, для проглядання якого необхідна звичайної 6ытовая відеодеки, так і дані для комп'ютерів. для читання яких потрібен дисковод DVD-ROM. Наприклад, компанія Walt Disney могла б поставляти мультфільм "The Hunchback or Noire Dame" і комп'ютерну гру на його основі на одному диску.
1. Для того чтобы отформатировать диск, воспользуйтесь программой Проводник или папкой Мой компьютер: • выделите значок Диск 3,5 (А:) в папке Мой компьютер или на правой панели программы Проводник. Если содержимое диска отображается в окне программы Проводник или папки Мой компьютер, отформатировать диск будет невозможно. Диск может быть отформатирован только в том случае, если на нем нет открытых файлов;
Внимание! Форматирование приводит к полному уничтожению всех данных на диске.
Внимание! Если способ устранения обнаруженных ошибок необходимо каждый раз выбирать вручную, снимите флажок ^ 5. Для выполнения дефрагментации запустите программу Дефрагментация диска (Defrag) из Главного меню командой Пуск, Программы, Стандартные, Служебные:выберите нужный диск;
Внимание! Для наблюдения на экране за процессом дефрагментации щелкните по кнопке <Сведения>. Кнопка <Легенда> позволит показать условные обозначения карты дефрагментации.. 6. Для того чтобы получить информацию о дискетах и жестких дисках:
7. Для того чтобы удалить информацию с дискеты:
Внимание! Перед удалением информации с дискеты выделите файлы на дискете командой Выделить все в меню Правка. 8 Для того чтобы очистить диск запустите программу очистки диска Очистка диска Пуск, Программы, Стандартные, Служебные
Білет №19 1. Модеми. МОДЕМИ Когда компьютеры расположены слишком далеко друг от друга и их нельзя соединить стандартным сетевым кабелем, связь между ними устанавливается с помощью модема. В сетевой среде модемы служат средством связи между отдельными сетями или между ЛВС и остальным миром Модем - це пристрій для сполучення комп'ютера зі звичайною телефонною лінією. Комп'ютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності литкових 0 і 1), а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівень якого змінюється безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифро-аналогове й обернене перетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові сигнали комп'ютера на безперервну незмінну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію і передають її в цифровій формі в комп'ютер. Модеми передають дані по звичайних, тобто комутованих, телефонних каналах зі швидкістю від 300 до 56 000 біт за секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути й вищою. Багато які модеми можуть виконувати також функції факс-апаратів (факс-модеми). Однак без потрібного комунікаційною програмного забезпечення модеми не можуть працювати. Технічні дані деяких модемів наведено в табл. 2.10. Протокол означає передачу даних зі швидкістю 14 400 bps (bps — bit per second, біт за секунду). Для роботи на зашумлених телефонних лініях придатний модем, по якому використовуються протокол корекції та стиснення даних, наприклад v.42bis. За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в системний блок комп'ютера в один із слотів розширення) і зовнішніми (підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий корпус і власний блок живлення). ^ Аналоговый (асинхронный) модем, используемый для подключения к Internet, распахивает перед вами дверь во внешний компьютерный мир. В настоящее время модемы являются стандартными компонентами всех современных систем и активно используются в компьютерах, не имеющих широкополосных устройств передачи данных, например двухстороннего кабельного модема или линии DSL. Даже если устройство с частичной поддержкой широкополосного доступа и установлено (например, коммутируемый сервис DirecPC или односторонний кабельный модем), то модем все равно необходим для отправки электронной почты и запросов к Web-страницам. Термин модем (сокращение от модулятор-демодулятор) описывает устройство, преобразующее цифровые данные в аналоговые сигналы, которые затем передаются по телефонной сети, и выполняющее обратное преобразование аналоговых сигналов в цифровые данные. Модем — асинхронное устройство. Это означает, что передаваемые данные представляют собой поток небольших пакетов. Принимающая система может извлекать необходимые данные из этих пакетов. Асинхронные модемы передают каждый байт данных в отдельном пакете. Каждому передаваемому байту должен предшествовать стандартный стартовый бит, а завершать его передачу должен стоповый бит. Стартовый бит сообщает принимающему устройству, что следующие 8 бит представляют собой байт данных. После символа передаются один или два стоповых бита, сигнализирующих об окончании передачи символа (рис. 19.1). Асинхронное соединение часто называют соединением старт-стоп, в отличие от синхронного, где данные передаются непрерывным потоком. Синхронные модемы используются в основном для создания выделенных линий, а также подключения терминалов к UNIX-серверам и мэйнфреймам. В книге этот тип модемов не рассматривается. Стандарты протоколов обмена для модемов установили компания Bell Labs и Международный консультативный комитет CCITT. В 1990 году эта организация была переименована в ITU (International Telecommunications Union — Международный телекоммуникационный союз), однако протоколы, разработанные и принятые еще до переименования, до сих пор считаются протоколами CCITT. Компания Bell Labs уже не разрабатывает стандарты для модемов, но некоторые из ее старых стандартов используются до сих пор. Большинство новых модемов соответствуют стандартам CCITT. Этот комитет представляет собой Международный совет экспертов под эгидой ООН, отвечающий за разработку всемирных стандартов для обмена данными. В него входят представители как крупнейших компаний в области связи (например, AT&T), так и государственных организаций. Комитет ITU разрабатывает самые разнообразные стандарты и протоколы, поэтому часто один и тот же модем, в зависимости от его возможностей и назначения, соответствует сразу нескольким стандартам, которые можно разделить на три группы. ■ Стандарты модуляции: • Bell 103; • Bell 212A; • CCITT V.21; • ITU V.22bis; • ITU V.29; • ITU V.32; • ITU V.32bis; • ITU V.34; • ITU V.90; • ITU V.92. ■ Стандарты коррекции ошибок: • ITU V.42. ■ Стандарты сжатия данных: • ITU V.42bis; • ITU V.44. Существуют также стандарты, разработанные другими компаниями (не Bell Labs и ITU). Их обычно называют фирменными стандартами, хотя в большинстве случаев публикуются полные описания таких протоколов, и другие производители могут выпускать модемы в соответствии с ними. Ниже приведены наиболее популярные фирменные стандарты. ■ ^ • HST; • K56flex; • X2. ■ Стандарты коррекции ошибок: • MNP 1-4; • Hayes V-series. ■ Стандарты сжатия данных: • MNP 5; • CSP. Для обеспечения обратной совместимости практически все производители модемов продолжают поддерживать прежние стандарты. Почти все современные модемы называются Hayes-совместимыми (этот термин приобрел такое же значение для модемов, как IBM-совместимый для компьютеров PC). Это понятие не означает, что модем соответствует всем коммуникационным протоколам, но определяет стандартный набор команд, необходимых для управления конкретным модемом. Почти каждый модем использует систему команд компании AT, а следовательно, перед каждой командой необходимо вводить символы AT. Практически все AT-команды модемов универсальны. Полное описание системы AT-команд можно найти в документации к модему. Протестировать работоспособность модема можно с помощью команды ECHO ATH1 > COM2. Если модем подключен к порту COM2, то будет "снята" трубка и вы услышите сигнал телефонной линии. Чтобы заставить модем "положить" трубку, введите команду ECHO ATH0 > COM2. Протестировать работоспособность модема можно также с помощью программы Hy-perTerminal, которая входит в поставку Windows 9x. Для этого создайте новое соединение, а затем в окне терминала введите команду AT$ и нажмите клавишу ^ Для передачи данных с помощью модемов используется модуляция. Чтобы передающее и принимающее устройства "понимали" друг друга, они должны использовать один и тот же метод модуляции. Как правило, при различных скоростях передачи данных используются разные методы модуляции, но иногда передача данных с одной и той же скоростью тоже может осуществляться с помощью различных методов модуляции. При передаче данных отправляющий модем преобразует цифровые данные в аналоговый сигнал, который передается по телефонной линии. Принимающий модем выполняет обратное преобразование — из аналоговой формы в цифровую (рис. 19.2). Наиболее распространены следующие методы модуляции: ■ частотная; ■ фазовая; ■ амплитудно-фазовая (квадратурная). При частотной модуляции (Frequency-shift Keying — FSK) частота сигнала, передаваемого по телефонной линии, изменяется определенным образом и эти изменения декодируются принимающим устройством. При фазовой модуляции (Amplitude-shift Keying — ASK) изменяется фаза передаваемого сигнала, в то время как частота остается постоянной. Наконец, при квадратурной модуляции (Quadrature Amplitude Modulation — QAM) одновременно изменяются и фаза и амплитуда сигнала, что позволяет передавать больше информации при объединении первых двух методов. В табл. 19.1 описываются стандарты модуляции, используемые в асинхронных модемах, максимальная скорость и режим передачи данных. В дуплексном режиме данные передаются в обоих направлениях с одинаковой скоростью. Примером дуплексного соединения служит телефонная линия: вы можете одновременно говорить сами и слышать собеседника. В полудуплексном режиме данные также передаются в обоих направлениях, однако в разные моменты времени. Примером полудуплексного типа соединения может быть радиостанция, которая переключается пользователем с передачи на прием. Замечание Для полóчения дополнительной информации об óстаревших и неиспользóемых протоêолах, не óêазанных в табл. 19.1, обратитесь ê 11 -мó изданию êниãи, находящемóся на прилаãаемом êомпаêт-дисêе. ^ Протокол Максимальная скорость передачи данных, бит/с ITUV.34 28800 Улучшенный ITUV.34 33600 X2 56000 ЮТех 56000 IITUV.90 56000 ITU V.92 56000 В настоящее время протоколы ITU V.90, V.34 и семейство V.32 являются наиболее распространенными протоколами промышленного стандарта; новые модемы V.92 также поддерживают стандарт V.90. 2. Налагодження панелі задач і меню ПУСК в Windows. Білет №20 1. Структура гнучких дисків. Поняття доріжки, сектора, кластера. Физические характеристики и принципы работы дисководов В современных компьютерах используется дисковод 3,5 дюйма для гибких дисков объемом 1,44 Мбайт. В более старых системах может быть установлен дисковод 5,25 дюйма для гибких дисков объемом 1,2 Мбайт. А совсем уж "древние" модели дисководов 5,25 дюйма, рассчитанные на работу с дискетами объемом 360 и 720 Кбайт, в настоящее время не используются. Дисковод работает довольно просто. Диск вращается со скоростью 300 или 360 об/мин. Большинство дисководов работают на скорости 300 об/мин, и лишь дисковод формата 5,25 дюйма на 1,2 Мбайт работает на скорости 360 об/мин. При вращении диска головки могут перемещаться вперед и назад на расстояние приблизительно в один дюйм и записывать 40 или 80 дорожек. Дорожки наносятся на обе стороны диска и поэтому иногда называются цилиндрами. В отдельный цилиндр входят дорожки на верхней и нижней сторонах дискеты. При записи используется метод туннельной подчистки, при котором сначала записываются дорожки определенной ширины, а затем края дорожек стираются, чтобы предотвратить взаимное влияние соседних дорожек. Ширина дорожек дисководов может быть различной. В табл. 11.2 приведены размеры дорожек в миллиметрах и дюймах для пяти типов дисководов, использующихся в компьютерах. ^ Для операционной системы данные на дисках ПК организованы в дорожки и секторы. Дорожки представляют собой узкие концентрические кольца на диске. Секторы — это области в виде "кусков торта" на диске. В табл. 11.3 приведены стандартные форматы дисков. Вычислить емкость дискет для различных форматов можно, умножив количество секторов на число дорожек на одной стороне (на 2 для двух сторон) и на размер сектора 512 байт. Емкость дискеты выражается тремя различными величинами. Чаще всего емкость измеряется в килобайтах (1 Кбайт равен 1 024 байт). Это удобно для дискет размером 360 и 720 Кбайт и неудобно для дискет на 1,44 и 2,88 Мбайт. Дискета емкостью 1,44 Мбайт — это в действительности дискета на 1 440 Кбайт. Поскольку 1 Мбайт равен 1 024 Кбайт, то дискета на 1,44 Мбайт на самом деле имеет емкость 1,406 Мбайт. Можно выразить емкость дискеты и в миллионах байтов. В этом случае дискета на 1,44 Мбайт имеет емкость 1,475 млн байт. ^
^ Параметры форматирования гибкого Двойная плотность, Высокая плотность, 1,2 Мбайт (HD) диска диаметром 5,25дюйма 360 Кбайт (DD) На новых дискетах, как на чистых листах бумаги, нет никакой информации. ^ подобно нанесению линий на бумагу (для того чтобы можно было писать ровно). При форматировании на дискету записывается информация, которая необходима операционной системе для поддержки каталога и таблицы списка файлов. При использовании программы Explorer Windows 9х или команды FORMAT DOS одновременно выполняется низкоуровневое и высокоуровневое форматирование. Операционная система почти полностью резервирует дорожку, находящуюся на внешней границе дискеты (дорожку 0), для своих целей. В первом секторе этой дорожки (дорожка 0, сектор 1) находится загрузочная запись DOS (DOS Boot Record — DBR) или загрузочный сектор (Boot Sector), который нужен для загрузки компьютера. В следующих нескольких секторах находятся таблицы размещения файлов (File Allocation Table — FAT), которые выполняют функции диспетчера, ведущего записи о том, в каких кластерах (или ячейках размещения) на диске есть данные и какие из них свободны. И наконец, в нескольких следующих секторах находится корневой каталог, в котором DOS хранит информацию об именах и координатах начальных записей файлов, размещенных на диске; вы можете увидеть эту информацию с помощью команды DIR.
Цилиндры Термин цилиндр обычно используется как синоним дорожки. Цилиндр (cylinder) — это общее количество дорожек, с которых можно считать информацию, не перемещая головок. Поскольку гибкий диск имеет только две стороны, а дисковод для гибких дисков — только две головки, в гибком диске на один цилиндр приходится две дорожки. В жестком диске может быть много дисковых пластин, каждая из которых имеет две (или больше) головки, поэтому одному цилиндру соответствует множество дорожек. ^ Кластер называют ячейкой размещения данных, так как отдельный кластер представляет собой наименьшую область диска, которую DOS может использовать при записи файла. Кластер занимает один или несколько секторов (обычно два и более). Если в кластере больше одного сектора, то уменьшается размер таблицы размещения файлов (FAT) и ускоряется работа DOS, так как ей приходится работать с меньшим количеством ячеек. Но при этом теряется некоторое пространство диска. Поскольку DOS может распределять пространство только кластерами, каждый файл поглощает пространство на диске с шагом в один кластер. В табл. 11.4 приведены стандартные размеры кластеров, используемых DOS и Windows для различных форматов гибких дисков. ^
Чтобы перейти к настройке внешнего вида рабочего стола Windows, откройте панель управления и выберите задачу ^ (Appearance and Themes), щелкнув мышью на соответствующей ссылке. Внешний вид панели управления изменится и появится список задач для настройки внешнего вида (Рис. 16.2). Вам предлагается несколько ссылок, позволяющих устанавливать фон рабочего стола, заставку, которая появляется, если вы долго не работаете за компьютером, элементы оформления рабочего стола, разрешение экрана и так далее. Выберите ссылку Изменить разрешение экрана (Change screen Resolution), чтобы открыть диалог настройки (Рис. 16.6). Кстати, для настройки экрана можно также щелкнуть правой кнопкой мыши на свободном месте рабочего стола и выбрать в появившемся вспомогательном меню команду Свойства (Properties). Будет открыт тот же диалог, что и при использовании команд панели управления.  Рис. 16.6. Настройка разрешения экрана У вас есть возможность менять размер рабочего стола и количество отображаемых на экране цветов. Чем больше разрешение экрана, то есть количество отображаемых пикселей, тем больше информации можно разместить на экране монитора, но тем мельче будут элементы изображения. Для работы с высокими разрешениями, порядка 1600 на 1200 пикселей, нужны мониторы с Диагональю экрана не менее девятнадцати дюймов. Для мониторов с диагональю пятнадцать дюймов оптимально разрешение 1024 на 768 пикселей, а если вы хотите работать с разрешением 1280 на 1024 пикселя, то вам потребуется монитор с диагональю не менее семнадцати дюймов. Следует подчеркнуть, что предельная величина разрешения зависит не только от возможностей монитора, но и от видеоадаптера, установленного на вашем компьютере. Величину разрешения экрана можно менять с помощью ползунка ^ (Screen Area). После выбора нужного значения следует нажать кнопку Применить (Apply). Чтобы защитить ваш компьютер от установки недопустимых разрешений, Windows, после того, как изменение разрешения произошло, попросит вас подтвердить это изменение (Рис. 16.7). В противном случае, через пятнадцать секунд будет восстановлено прежнее разрешение экрана.  Рис. 16.7. Диалог о применении новых параметров Такой подход удобен тем, что при установке неверных параметров изображение на экране может исчезнуть, и вы не сможете отменить операцию. В этом случае следует просто подождать пятнадцать секунд, чтобы отменить операцию автоматически. Сколько цветов будет отображаться при выбранном разрешении, зависит от вашей видеокарты. Открывающийся список ^ (Colors) позволяет вам выбрать глубину цвета. Минимальным для нормальной работы считается количество одновременно отображаемых цветов, равное 65536, что соответствует глубине цвета шестнадцать бит. По окончании настройки разрешения экрана, нажмите кнопку ОК, чтобы закрыть диалог настройки и вернуться к выбору задачи в панели управления. Однако вы можете не закрывать диалог, а перейти на другую вкладку и продолжить настройку внешнего вида. Мы же опишем, как настраивать внешний вид, выбирая ссылки в панели управления. Темы рабочего стола Тема рабочего стола объединяет в единую композицию схему оформления рабочего стола, звуковые эффекты, фоновый рисунок, заставку экрана, форму указателей мыши, а также внешний вид стандартных значков, таких, как, например, Корзина (Recycle Bin). Поскольку все компоненты объединены единым стилем, то оформление получается довольно красивым. Выбрать и настроить темы рабочего стола можно, выбрав ссылку на панели управления, открытой в режиме работы с отображением и темами. Выберите ссылку Изменить тему (Change Computer's theme), чтобы открыть диалог (Рис. 16.12).  Рис. 16.12. Выбор темы Открывающийся список |
Похожие:
 | Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у... |